Протягом кількох тижнів увесь колектив працівників та учнів Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1 готувався до цієї події. Ми збирали речі, необхідні нашим воїнам на фронті: продукти харчування, одяг, медикаменти, засоби гігієни, а головне – листи й дитячі вироби, яких найбільше чекають та які першими беруть до рук наші лицарі на війні. Кожний клас долучився до спільної справи. Узяли участь і вихованці студії «Первоцвіт» із Зіньківської станції юних техніків.
     Зібрали разом близько 1800 кг «передачі». Доправити її взялися зіньківські козаки: отаман Анатолій Радченко, козаки Олег Ростовецький та Олександр Павленко. Разом із ними цього разу поїхав наш учитель Сергій Михайлович Ковальов.
     У цей час із відпустки в зону АТО повертався боєць Євген Матюшевський із Великої Павлівки, тож він теж приєднався до невеликого, але рішучого екіпажу мікроавтобуса.
     Вирушили 20 березня. Це була п’ятниця, протягом дня діти продовжували приносити речі й продукти, тож їх доводилося пакувати дуже швидко, аби встигнути до часу відправки.
     Учні 8 і 9 класів повантажили все в «бусик», який аж присів від такої ваги. Їхали в напрямку міста Щастя, що на Луганщині.
Дороги на сході України дуже розбиті, місцями тверде покриття практично відсутнє, тож шлях не був легким. Передачі везли дванадцятьом землякам, які служать у районах шести блокпостів АТО, та, звісно, їхнім бойовим побратимам.
     Усі 6 блокпостів відвідали: 1 – на в’їзді в Щастя; 2 – «Желєзний» біля Передєльного (за 50 м від блокпоста впав і не вибухнув снаряд, здається, від «Града», так і стримить із землі); 3 – ближче до Передєльного; 4 – Нижнє Тепле; 5 – біля Трьохізбенки; 6 – біля Нового Айдара. Більшу частину привезених речей доводилося передавати через блокпости, адже за новими правилами в’їзд волонтерів на територію військових частин заборонений.
     На всіх блокпостах роздавали пиріжки та кекси, спечені батьками Жені Осауленко з 4-А, Валерією Земцовою з 8-Б та Майєю Іванівною Ландик, керівником студії «Первоцвіт». 
     Уже в неділю 22 березня пролунав перший дзвінок з АТО до однієї з наших учениць. Це стало свідченням того, що наш подарунки досягли своїх адресатів – наших героїв-захисників.
     Учні 4-Б класу виявили творчий підхід до справи: підготували два пакети подарунків спеціально для вояків-іменинників. Поклали туди вітальні листівки, чашки, цукерки, зроблені своїми руками підкови-обереги на щастя та янголів із бісеру. У листівці написали: «З днем народження тебе, солдате! Стійкості, мужності, витримки, здоров’я міцного, надійних друзів, удачі! Ми пишаємося тобою. Молимося за всіх вас. Ти повернешся живим обов’язково! Учні 4-Б класу школи № 1 м.Зінькова».
     І справді, на одному з блокпостів наші посланці дізналися про бійця, у якого за три дні мав бути день народження. Йому передали пакет-подарунок від наших молодших школярів. Другий пакет теж знайде свого героя.
     Нелегка й небезпечна дорога зіньківських волонтерів була багата на цікаві та приємні зустрічі. Надія Макуха їздила з козаками спеціально, щоб провідати сина, який служить поблизу Щастя. Це була незабутня щаслива зустріч матері з сином.
     Козаки, які вже багато разів бували в зоні АТО зі своєю волонтерською місією, радо зустрічалися з воїнами, із якими познайомилися на блокпостах під час попередніх поїздок. Розповідали, що важко буває, коли під час нового приїзду декого з таких друзів уже немає… Зовсім немає. Вічна їм пам’ять і слава, нашим героям!
     Іще одна зустріч відбулася біля в’їзду в Щастя. Трапився юнак, який їхав у відпустку до Харкова. Волонтери підвезли його й почули немудру й страшну історію. Сам він родом із Донецька, там живуть батьки, які… налаштовані проросійськи, підтримують сепаратистів. А рідного сина, який захищає незалежність своєї Батьківщини, не підтримують, не схвалюють його вчинку. Він оселився в Харкові, воює, тримаючи біль у серці, і не збирається міняти своїх переконань. Ось так.
С.М.Ковальов, учитель географії з нашої школи, уперше побував у зоні АТО. Ось що він розповів: «Перше, що вразило, – майже пусті міста. Щастя, Трьохізбенка, Попасна. Я такого ніколи в житті не бачив. Усюди порожні, зруйновані обстрілами будівлі. До магазину люди ходять зі зброєю. Ціни дуже високі, ще вищі, ніж у нас.
     На одному з блокпостів до нас підійшов комбат і мовчки потиснув руки. Цього було достатньо.
     Настрій у наших воїнів бадьорий, бойовий. Вони справжні молодці. Дуже чекають на волонтерів, на наші передачі й нашу увагу. Для них це важливо – знати, що їх підтримують прості люди, всією країною, всією великою Україною. Так вони знають, що все – недаремно».
         Завершу розповідь словами, які написали наші діти в листівках для українських воїнів.
    Олександр Крамаренко: «Дорогий воїне, хочу вручити тобі цю листівку, щоб ти швидше повернувся додому. Бажаю, щоб ти повернувся живим. Дякую за захист нашої країни».
     Ніна Визір, 9-А: «Солдате, бажаю тобі не падати духом. Ми з тобою. Ти займаєш важливе місце в моєму серці. Я щодня молю Бога за тебе. Щоб ти був здоровий. Мені не важко принести тобі щось, що тобі необхідно. Таким чином я дякую тобі за те, що в моєму місті тихо й мирно. Дякую тобі! Ти герой! Не здавайся, справедливість буде з нами!».
     Олег Зарудний, 3-А: «Дорогий солдате, я хочу, щоб сонцем для тебе була перемога. Щоб ти витримував усі напади ворога. Щоб ти повернувся живим, здоровим, із перемогою. Щоб твоя сім’я тебе дочекалась».
     Ірина Третяк, 11-Б: «Солдате! Я не знаю твого імені, твого віку, навіть уявлення не маю про те, як ти виглядаєш. Мені невідомо, де ти, в яких умовах читаєш ці рядки. Але я дуже хочу торкнутися словом твого серця. Хочу торкнутись і цим дотиком запалити його, змусити швидко битися, розганяючи кров. Ось мій дотик. Так хочеться принести бодай промінь тепла в оту страшну вогку холоднечу, яка знущається з усіх нас. Так хочеться стати маленькою частинкою вашої свідомості та подати знак до хоча б хвилинного душевного спокою.
     Мені залишається лише здогадуватися, як важко тобі, солдате, наш захиснику, вдихати дим цієї абсурдної війни. Певно, ще важче усвідомлювати, що твоя доля в руках випадку.
     Бог слухає наші молитви щодня. Навіть ми, діти, молимося за ваші життя, за мир на рідній землі. Будьте певні, що ви не самі. Разом із вашими мужніми, загартованими серцями б’ються ще мільйони маленьких сердечок українських дітей. Наші серця світяться вірою. Ми віримо в тебе, любий солдате. Ми віримо. Нехай Бог береже тебе. Знай, що в бій ти йдеш не сам. Разом із тобою в бій летить наша молитва.
     Дякую за ТЕБЕ».

Світлана Козаченко